Перебіг позовної давності не переривається, якщо суд відмовив у прийнятті позовної заяви або повернув її

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

24 травня 2017 року                        м.Київ                               №544/525/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — ГУМЕНЮКА В.І.,
суддів: ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М., ОХРІМЧУК Л.І., СІМОНЕНКО В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості, за заявою Особи 6 про

перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2015 року ПАТ «Комерційний банк «Приватбанк», яке є правонаступником закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 1.03.2007 ЗАТ «КБ «Приватбанк» і Особа 6 уклали кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 81600 грн. на строк до 1.03.2027 зі сплатою 1,34% на місяць. Того ж дня банк та Особа 7 уклали договір поруки, за умовами якого останній поручився нести солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що й боржник.

Посилаючись на те, що банк свої зобов’язання виконав повністю, а Особа 6 своїх зобов’язань щодо погашення кредиту не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту, ПАТ «КБ «Приватбанк» просило суд стягнути солідарно з Особи 6 та Особи 7 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 94678,99 грн.

Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалою від 21.10.2015 позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 7 про стягнення заборгованості залишив без розгляду.

Пирятинський районний суд Полтавської області рішенням від 28.10.2015 відмовив у задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості.

Апеляційний суд Полтавської області 24.12.2015 рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.10.2015 скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» задовольнив, стягнув з Особи 6 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 94678,99 грн., вирішив питання розподілу судових витрат.

ВСС ухвалою від 13.04.2016 касаційну скаргу Особи 6 відхилив, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015 залишив без змін.

У липні 2016 року до ВСУ звернувся Особа 6 із заявою про перегляд ухвали ВСС від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм

матеріального права, а саме — стст.257, 264, 267 Цивільного кодексу, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу ВСС від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015, залишити в силі рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.10.2015.

На підтвердження своїх вимог заявник надав ухвали ВСС від 16.03, 16.05.2016, а також постанову ВСУ від 2.12.2015.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з пп.1 та 4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом ст.3604 ЦПК, ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Суди установили, що 1.03.2007 між ЗАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Приватбанк», та Особою 6 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 81600 грн. на строк до 1.03.2027 зі сплатою 1,34% на місяць.

Цього ж дня банк та Особа 7 уклали договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.

Особа 6 узятих на себе зобов’язань щодо погашення

кредиту не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту в розмірі 94678,99 грн.

Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалою від 20.02.2012 позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до Особи 6 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишив без розгляду.

Рішенням цього суду від 20.02.2012 зустрічні позовні вимоги Особи 6 задоволено, розірвано з 9.09.2011 кредитний договір від 1.03.2007, укладений між Особою 6 і ЗАТ «КБ «Приватбанк».

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області ухвалою від 26.02.2014 визнав неподаною та повернув ПАТ «КБ «Приватбанк» позовну заяву до Особи 6 про звернення стягнення на іпотечне майно.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що внаслідок неналежного виконання Особою 6 узятих на себе зобов’язань за кредитним договором виникла заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, яка підлягає стягненню з боржника згідно з наданим банком розрахунком. Строку

позовної давності банк не пропустив, оскільки внаслідок подання ним у 2014 році позову до боржника про звернення стягнення на майно перебіг позовної давності перервався.

Заявник зазначає про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У наданих для порівняння ухвалах від 16.03 та 16.05.2016 ВСС зазначив, що перебіг позовної давності не переривається, а також що відсутні підстави для застосування ст.267 ЦК, якщо у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто.

У постанові ВСУ від 2.12.2015 (№6-895цс15) викладено правовий висновок про те, що, за змістом ст.257, ч.2 ст.264, чч.4, 5 ст.267 ЦК, ч.1 ст.118, ч.1 ст.122 ЦПК, перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з дотриманням вимог процесуального законодавства, зокрема стст.109, 119, 120 ЦПК. Якщо

суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недотриманням правил підсудності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме — стст.257, 264, 267 ЦК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.

Відповідно до ст.257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із чч.4, 5 ст.267 ЦК сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо

предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред’явлення позову до суду — це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов’язується початок процесу у справі.

Згідно з ч.1 ст.122 ЦПК суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим кодексом.

Так, позовна заява подається до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів з дотриманням правил підсудності, визначених стст.108—114 ЦПК. Позовна заява оформлюється з дотриманням вимог, викладених у стст.119 і 120 цього кодексу, за її подання сплачується судовий збір.

За змістом викладеного, перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з дотриманням вимог процесуального законодавства, зокрема стст.109, 119, 120 ЦПК. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває

перебігу такого строку й подання позову з недотриманням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ухвалами Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26.02 та 6.10.2014 позовні заяви ПАТ «КБ «Приватбанк» визнано неподаними та повернуто позивачу.

При цьому предметом спору в зазначених заявах було звернення стягнення на іпотечне майно, натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк», суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що банк не пропустив строку позовної давності, оскільки внаслідок звернення його до суду з позовом про звернення стягнення на майно позовна давність перервалась.

Натомість суд першої інстанції у справі, яка переглядається, відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк», правильно виходив з того,

що позивач пропустив строк позовної давності, у зв’язку із чим наявні підстави для застосування наслідків його спливу. Доказів про поважність причин пропуску позовної давності позивач не надав.

Відповідно до пп.«б» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК за наявності підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасоване судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала ВСС від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015 не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі пп.«б» п.2 ч.2 ст.3604 ЦПК із залишенням у силі рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.10.2015.

Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 6 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 13.04.2016 та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2015 скасувати, рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28.10.2015 залишити в силі.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.